..речь идёт о некоем ростовщике. Ли

..речь идёт о некоем ростовщике. Лицо этого человека.. . его желтоватая бледность напоминала цвет серебра, с которого слезла позолота. Волосы у моего ростовщика были совершенно прямые, всегда аккуратно причёсанные и с сильной проседью — пепельно-серые. Черты лица, неподвижные, бесстрастные, как у Талейрана, казались отлитыми из бронзы. Глаза, маленькие и жёлтые, словно у хорька, и почти без ресниц, не выносили яркого света, поэтому он защищал их большим козырьком потрёпанного картуза. Острый кончик длинного носа, изрытый рябинами, походил на буравчик, а губы были тонкие, как у алхимиков и древних стариков на картинах Рембрандта и Метсу. Говорил этот человек тихо, мягко, никогда не горячился. Возраст его был загадкой: я никогда не мог понять, состарился ли он до времени или же хорошо сохранился и останется моложавым на веки вечные.
Это был какой-то человек-автомат, которого заводили ежедневно. ..этот человек во время разговора вдруг умолкал, выжидая, пока не стихнет шум проезжающего под окнами экипажа, так как не желал напрягать голос. По примеру Фонтенеля, он берёг жизненную энергию, подавляя в себе все человеческие чувства. ..К вечеру человек-вексель становился обыкновенным человеком, а слиток металла в его груди — человеческим сердцем. Если он бывал доволен истёкшим днём, то потирал себе руки, а из глубоких морщин, бороздивших его лицо, как будто поднимался дымок весёлости, — право, невозможно изобразить иными словами его немую усмешку, игру лицевых мускулов, выражавшую, вероятно, те же ощущения, что и беззвучный смех Кожаного Чулка. Всегда, даже в минуты самой большой радости, говорил он односложно и сохранял сдержанность.

Результаты (украинский) 1:

..Йдеться про певні rostovŝike. Обличчя цієї людини... . жовтувато блідість нагадував колір срібло, від яких slezla позолоту. Волосся мій кредитор були абсолютно прямий, Завжди уважно pričësannye а з сильного смуг сірої Аш сірий. Догляд за шкірою обличчя особливостей, нерухомо, безпристрасні, як Талейран, були відлиті з бронзи. Очі маленькі і жовтий, як на Тхір і мають майже немає вії, не зробив яскравого світла, так захистив їх великий липкий kartuza козирок. Гострий кінчик довгий ніс, izrytyj râbinami, як gimlet, і губи були тонкі, як алхіміків старі люди і стародавніх картини Рембрандта, Metsu. Чоловік сказав: спокійно, м'яко, ніколи не gorâčilsâ. Його вік був загадка: я ніколи не міг зрозуміти, Він виріс старі до часу або добре зберігається і залишатися молодим на всю вічність.
Це був свого роду людина машина, яка завівся на щоденній основі. ..Ця людина під час розмови раптом замовкнути, чекаючи, поки шум завмирає проходження під вікнами екіпажу, як не хотів напружувати голос. За прикладом Fontenelâ утримував життєву енергію, придушення всі людські почуття. ..У післяобідній законопроект людей стала звичайною людиною і бар металу в грудях — людського серця. Якщо він був задоволений в простроченим опівдні, потім потер руки і глибокі зморшки, вітрильний спорт його обличчя, Вогники диму закривається, наче vesëlosti підходить, неможливо намалювати іншими словами його у silent посмішкою мімічних м'язів vyražavšuû гра, ймовірно ті ж почуття, як silent сміх шкіряні панчіх. Завжди, навіть в моменти з великою радістю він сказав, що односкладово та підтримується стриманість.

Результаты (украинский) 2:

..речь йде про якийсь лихваря. Особа цієї людини ... його жовтувата блідість нагадувала колір срібла, з якого злізла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім прямі, завжди акуратно причесаний і з сильною сивиною - попелясто-сірі. Риси обличчя, нерухомі, безпристрасні, як у Талейрана, здавалися відлитими з бронзи. Очі, маленькі і жовті, як у тхора, і майже без вій, що не виносили яскравого світла, тому він захищав їх козирком пошарпаного картуза. Гострий кінчик довгого носа, поритий ряботинням, походив на свердлик, а губи були тонкі, як у алхіміків та древніх строків на картинах Рембрандта і Метс. Говорив цей чоловік тихо, м'яко, ніколи не гарячкував. Вік його був загадкою: я ніколи не міг зрозуміти, постарів він до часу або ж добре зберігся і залишиться моложавим на віки вічні.
Це був якийсь чоловік-автомат, якого заводили щодня. ..цей людина під час розмови раптом замовкав, вичікуючи, поки не стихне шум проїжджаючого під вікнами екіпажу, так як не бажав напружувати голос. За прикладом Фонтенеля, він беріг життєву енергію, придушуючи в собі всі людські почуття. ..К Вечора людина-вексель ставав звичайною людиною, а злиток металу в його грудях - людським серцем. Якщо він бував задоволений закінченим вдень, то потирав собі руки, а з глибоких зморщок, що борознили його обличчя, начебто піднімався димок веселості, - право, неможливо зобразити іншими словами його німу посмішку, гру лицьових мускулів, що виражала, ймовірно, ті ж відчуття, що і беззвучний сміх шкіряні панчохи. Завжди, навіть у хвилини найбільшої радості, говорив він односкладово і зберігав стриманість.