Какая жестокая мысль! Восемь дней.

Какая жестокая мысль! Восемь дней. Восемь коротких дней. Невероятно, невозможно, но это так. Еще во чреве матери далекий голос наследственной памяти говорил Симу, что он стремительно формируется, развивается и скоро появится на свет.
Рождение мгновенно, как взмах ножа. Детство пролетает стремительно. Юношество - будто зарница. Возмужание - сон, зрелость - миф, старость - суровая быстротечная реальность, смерть - скорая неотвратимость.
Пройдет восемь дней, и он будет вот такой же полуслепой, дряхлый, умирающий, как его отец, который сейчас так подавленно глядит на свою жену и детей.
Этот день - одна восьмая часть всей его жизни! Надо с толком использовать каждую секунду. Надо усвоить знания, заложенные в мозгу родителей.
ПОТОМУ ЧТО ЧЕРЕЗ НЕСКОЛЬКО ЧАСОВ ОНИ БУДУТ МЕРТВЫ.
Какая страшная несправедливость! Неужели жизнь так скоротечна? Или не грезилась ему в предродовом бытии долгая жизнь, не представлялись вместо раскаленных камней волны зеленой листвы и мягкий климат? Но раз ему все это виделось, значит, в основе грез должна быть истина? Как же ему искать и обрести долгую жизнь? Где? Как выполнить такую огромную и тяжелую задачу в восемь коротких, быстротекущих дней?
И как его племя очутилось в таких условиях?
Вдруг, словно нажали какую-то кнопку, в мозгу его возникла картина. Металлические семена, принесенные через космос ветром с далекой зеленой планеты, борясь с длинными языками пламени, падают на поверхность этого безотрадного мира... Из разбитых корпусов выбираются мужчины и женщины...
Когда?.. Давно. Десять тысяч дней назад. Оставшиеся в живых укрылись от солнца в недрах гор. Пламя, лед и бурные потоки стерли следы крушения огромных металлических семян. А люди оказались словно на наковальне под могучим молотом, который принялся их преображать. Солнечная радиация пропитала их плоть. Пульс участился - двести, пятьсот, тысяча ударов в минуту! Кожа стала плотнее, изменилась кровь. Старость надвигалась молниеносно. Дети рождались в пещерах. Круговорот жизни непрерывно ускорялся. И люди, застрявшие после аварии на чужой планете, прожили, подобно всем здешним животным, только одну неделю, причем дети их были обречены на такую же участь.

Результаты (украинский) 2:

Яка жорстока думка! Вісім днів. Вісім коротких днів. Неймовірно, неможливо, але це так. Ще в утробі матері далекий голос спадкової пам'яті говорив Сіму, що він стрімко формується, розвивається і скоро з'явиться на світ.
Народження миттєво, як помах ножа. Дитинство пролітає стрімко. Юнацтво - ніби зірниця. Змужніння - сон, зрілість - міф, старість - сувора швидкоплинна реальність, смерть - швидка невідворотність.
Пройде вісім днів, і він буде ось такий же напівсліпий, старезний, вмираючий, як його батько, який зараз так пригнічено дивиться на свою дружину і дітей.
Цей день - одна восьма частина всього його життя! Треба з толком використовувати кожну секунду. Треба засвоїти знання, закладені в мозку батьків.
ТОМУ ЩО ЧЕРЕЗ КІЛЬКА ГОДИН ВОНИ будуть мертві.
Яка страшна несправедливість! Невже життя так швидкоплинна? Хіба ви не марилося йому в передродовому бутті довга життя, не представлялися замість розпечених каменів хвилі зеленого листя і м'який клімат? Але раз йому все це бачилося, значить, в основі мрій повинна бути істина? Як же йому шукати і знайти довге життя? Де? Як виконати таку величезну і важку задачу у вісім коротких, швидкоплинних днів?
І як його плем'я опинилося в таких умовах?
Раптом, немов натиснули якусь кнопку, у мозку його виникла картина. Металеві насіння, принесені через космос вітром з далекої зеленої планети, борючись з довгими язиками полум'я, падають на поверхню цього безрадісного світу ... З розбитих корпусів вибираються чоловіки і жінки ...
Коли? .. Давно. Десять тисяч днів тому. Що залишилися в живих сховалися від сонця в надрах гір. Полум'я, лід і бурхливі потоки стерли сліди краху величезних металевих насіння. А люди опинилися немов на ковадлі під могутнім молотом, який почав їх перетворювати. Сонячна радіація просочила їх плоть. Пульс почастішав - двісті, п'ятсот, тисячу ударів на хвилину! Шкіра стала щільніше, змінилася кров. Старість насувалася блискавично. Діти народжувалися в печерах. Кругообіг життя безперервно прискорювався. І люди, які застрягли після аварії на чужій планеті, прожили, подібно всім тутешнім тваринам, тільки один тиждень, причому діти їх були приречені на таку ж доля.