Первоначально Панлю предстает перед

Первоначально Панлю предстает перед читателем в довольно отталкивающем виде проповедника, который чуть ли не ликует по поводу эпидемии. В ней он усматривает божью кару за грехи оранцев. Этот достаточно трафаретный для христианства ход мыслей свидетельствует о том, что священник продолжает существовать по инерции, - «быть» он ещё не начал. Панлю хочет использовать страх своих прихожан для укрепления их ослабевшей и тусклой веры. Резкость интонаций первой проповеди Панлю, доходящей порой до гротеска, выявляет неприязненное отношение к ней со стороны автора. Однако, проповедь Панлю, какой бы гротескной она не была, не перерастает у Камю в косвенный приговор христианству. Анализируя проповедь, доктор Рие определяет её скорее как плод абстрактного, кабинетного мышления: «Панлю - кабинетный ученый. Он видел недостаточно смертей и потому вещает от имени истины». Но «христиане лучше, чем кажется на первый взгляд», - утверждает Рие, - поскольку любой сельский попик, который отпускает грехи своим прихожанам и слышит последний стон умирающего, думает так же, как я. Он прежде всего попытается помочь беде, а уже потом будет доказывать её благодетельные свойства».(4.205)

Отца иезуита ждёт в романе серьёзное испытание. Да, ход трагических событий «очеловечил» Панлю: вместе с Тарру он участвовал в деятельности санитарных дружин, вместе с Рие страдал у постели умирающего мальчика.

Смерть невинного ребёнка, который за всю свою короткую жизнь сталкивался разве что с суховатой глупостью своего отца - и есть та «пограничная ситуация» для священника, которая пробуждает его к «бытию». Она оказалась нелёгким испытанием для веры в разумность мира и справедливость Творца. Теперь уже невозможно придерживаться трафаретных убеждений о греховности мира и справедливости некой высшей субстанции. Отец Панлю оказался один на один с известной христианской проблемой - как снять с Бога ответственности за зло, царящее в мире. И эта проблема перестала быть для отца иезуита проблемой абстрактного кабинетного разума. Вторая проповедь отца Панлю очень отличается от той, первой проповеди, которую отец Панлю произнёс чуть ли не сразу после начала эпидемии. Если первая проповедь вполне традиционна, в ней священник вещает морализаторским тоном с позиции безгрешного и беспристрастного судьи, то вторая проповедь - результат длительных размышлений. Сам процесс этих размышлений не показан в романе и читателю предстоит догадываться о нем самому: допускал ли отец иезуит вообще мысль о том, что мир напрочь лишен разумной руководящей воли свыше.

Вторая проповедь, отца Панлю лишена морализаторского тона и больше напоминает исповедь в вопросах веры: «Заговорил он более кротким и более раздумчивым голосом, чем в первый раз, и молящиеся отмечали про себя, что он не без некоторого колебания приступил к делу. И ещё одна любопытная деталь: теперь он говорил не «вы» а «мы».»(4.276) Сама проповедь искренна, хотя и излишне многословна. Ключевой момент проповеди наступает после упоминания о смерти невинного ребёнка. Священник признаёт, что Бог, допустивший эту не поддающуюся логическому пониманию смерть, «припирает нас к стене».(4.277) Вопрос веры или неверия встаёт со всей остротой. Нетрудно представить себе, - а проповедник, несомненно, сделал это, - какая бездна открывается перед человеком, верившим в разумность и справедливость существующего мира, допустившим отсутствие в мире и разума и справедливости. Видимо, заглянув в эту бездну, священник, вообще отказался от разума как проводника. Отец Панлю признаётся, что свой выбор он сделал и «безбоязненно скажет он тем, кто слушает его ныне: «Братия, пришел час. Или надо во всё верить, или всё отрицать…. А кто из вас осмелится отрицать всё?»(4.278) Построения очередной теодицеи не последовало - Панлю выбирает веру или, как он сам готов это называть, активный фатализм. По сути дела проповедник всего лишь подтвердил то. что было его первой реакцией: «Это (смерть невинного ребёнка) действительно вызывает протест, ибо превосходит все наши человеческие мерки. Но быть может, мы обязаны любить то, чего не можем объять умом».(4.273)

Не меньшим испытанием для отца иезуита становится собственная болезнь: принимать помощь врачей - значит признать слабость и непоследовательность собственных убеждений. Священник, кроме того, прекрасно понимает, что помощь эта не поможет ему спастись. Судя по первоначальному варианту романа, Камю приводил Панлю, заболевшего чумой к религиозной катастрофе. Но в окончательном варианте романа Панлю остаётся верен собственному выбору.

В этом выборе есть нечто заслуживающее уважение. Возможно, уважение к поведению отца иезуита возникает потому, что, пройдя через «пограничную ситуацию», Панлю перестал напоминать того фанатика, каким он предстал перед читателем романа во время первой своей проповеди. Поведение священника перед лицом смертельной бездны - это поведение простого смертного, который сделал свой выбор.

Читатель не получает подсказки от автора о правильности этого выбора, потому что надежды на трансцендентное бытие лицо умершего с распятием в руках отца Панлю не оставляет. Смерть приносит с собой лишь нейтральную пустоту: «Взгляд его ничего не выражал. На карточке написали «Случай сомнительный».

Результаты (украинский) 2:

Спочатку Панлю постає перед читачем в досить відразливому вигляді проповідника, який мало не радіє з приводу епідемії. У ній він вбачає божу кару за гріхи оранцев. Цей досить трафаретний для християнства хід думок свідчить про те, що священик продовжує існувати за інерцією, - «бути» він ще не почав. Панлю хоче використовувати страх своїх парафіян для зміцнення їх ослабілої і тьмяною віри. Різкість інтонацій першої проповіді Панлю, яка доходить часом до гротеску, виявляє неприязне ставлення до неї з боку автора. Однак, проповідь Панлю, який би гротескної вона не була, не переростає у Камю в непрямий вирок християнству. Аналізуючи проповідь, доктор Ріє визначає її скоріше як плід абстрактного, кабінетного мислення: «Панлю - кабінетний учений. Він бачив недостатньо смертей і тому віщає від імені істини ». Але «християни краще, ніж здається на перший погляд», - стверджує Ріє, - оскільки будь-який сільський попик, який відпускає гріхи своїм парафіянам і чує останній стогін вмираючого, думає так само, як я. Він насамперед спробує допомогти біді, а вже потім буде доводити її благодійні властивості ». (4.205) Батька єзуїта чекає у романі серйозне випробування. Так, хід трагічних подій «олюднив» Панлю: разом з Тарру він брав участь у діяльності санітарних дружин, разом з Ріє страждав біля ліжка вмираючого хлопчика. Смерть невинної дитини, який за все своє коротке життя стикався хіба що з сухуватої дурістю свого батька - і є та «прикордонна ситуація» для священика, яка пробуджує його до «буття». Вона виявилася нелегкою випробуванням для віри в розумність світу і справедливість Творця. Тепер вже неможливо дотримуватися трафаретних переконань про гріховності світу і справедливості якоїсь вищої субстанції. Отець Панлю виявився один на один з відомою християнською проблемою - як зняти з Бога відповідальності за зло, що панує у світі. І ця проблема перестала бути для батька єзуїта проблемою абстрактного кабінетного розуму. Друга проповідь отця Панлю дуже відрізняється від тієї, першої проповіді, яку батько Панлю сказав мало не відразу після початку епідемії. Якщо перша проповідь цілком традиційна, у ній священик мовить моралізаторським тоном з позиції безгрішного і безстороннього судді, то друга проповідь - результат тривалих роздумів. Сам процес цих роздумів не показаний у романі і читачеві належить здогадуватися про нього самому: допускав чи батько єзуїт взагалі думка про те, що світ геть позбавлений розумною керівної волі понад. Друга проповідь, батька Панлю позбавлена ​​моралізаторського тону і більше нагадує сповідь у питаннях віри: «Заговорив він більш лагідним і більше роздумливим голосом, ніж першого разу, і молільники відзначали про себе, що він не без деякого коливання приступив до справи. І ще одна цікава деталь: тепер він говорив не «ви» а «ми». »(4.276) Сама проповідь щира, хоч і надміру багатослівна. Ключовий момент проповіді настає після згадування про смерть невинної дитини. Священик визнає, що Бог, який допустив цю не піддається логічному розумінню смерть, «припирає нас до стіни». (4.277) Питання віри чи невіри встає з усією гостротою. Неважко уявити собі, - а проповідник, безсумнівно, зробив це, - яка безодня відкривається перед людиною, вірив в розумність і справедливість існуючого світу, що допустили відсутність у світі і розуму і справедливості. Мабуть, заглянувши в цю безодню, священик, взагалі відмовився від розуму як провідника. Отець Панлю визнається, що свій вибір він зробив і «безбоязно скаже він тим, хто слухає його нині:« Братія, прийшла година. Або треба у все вірити, або все заперечувати .... А хто з вас наважиться заперечувати все? »(4.278) Побудови черговий теодицеї не послідувало - Панлю вибирає віру або, як він сам готовий це називати, активний фаталізм. По суті справи проповідник всього лише підтвердив те. що було його першою реакцією: «Це (смерть безневинної дитини) справді викликає протест, бо перевершує всі наші людські мірки. Але бути може, ми зобов'язані любити те, чого не можемо осягнути розумом ». (4.273) Не меншим випробуванням для батька єзуїта стає власна хвороба: приймати допомогу лікарів - значить визнати слабкість і непослідовність власних переконань. Священик, крім того, чудово розуміє, що допомога ця не допоможе йому врятуватися. Судячи з первісним варіантом роману, Камю наводив Панлю, який захворів чумою до релігійної катастрофи. Але в остаточному варіанті роману Панлю залишається вірний власним вибором. У цьому виборі є щось варте повагу. Можливо, повага до поведінки батька єзуїта виникає тому, що, пройшовши через «прикордонну ситуацію», Панлю перестав нагадувати того фанатика, яким він постав перед читачем роману під час першої своєї проповіді. Поведінка священика перед обличчям смертельної безодні - це поведінка простого смертного, який зробив свій вибір. Читач не отримує підказки від автора про правильність цього вибору, тому що надії на трансцендентне буття обличчя померлого з розп'яттям в руках батька Панлю не залишає. Смерть приносить із собою лише нейтральну порожнечу: «Погляд його нічого не висловлював. На картці написали «Випадок сумнівний».