Особую категорию сверхновых составл

Особую категорию сверхновых составляет вспышки Ia класса. Это единственный класс сверхновых звезд, который может происходить в эллиптических галактиках. Такая особенность говорит о том, что эти вспышки не являются продуктом смерти сверхгигантов. Сверхгиганты не доживают до того момента, как их галактики «состарятся», т.е. станут эллиптическими. Также все вспышки этого класса имеют практически одинаковую яркость. Благодаря этому сверхновые Ia типа являются «стандартными свечами» Вселенной.

Они возникают по отличительно иной схеме. Как отмечалось ранее, эти взрывы по своей природе чем-то сходны с новыми взрывами. Одна из схем их возникновения предполагает, что они также зарождаются в тесной системе белого карлика и его звезды-компаньона. Однако, в отличие от новых звезд, здесь происходит детонация иного, более катастрофического типа.

По мере «пожирания» своего компаньона, белый карлик увеличивается в массе до тех пор, пока не достигнет предела Чандрасекара. Этот предел, примерно равный 1,38 солнечной массы, является верхней границы массы белого карлика, после которого он превращается в нейтронную звезду. Такое событие сопровождается термоядерным взрывом с колоссальным выделением энергии, на много порядков превышающим обычный новый взрыв. Практически неизменное значение предела Чандрасекара объясняет столь малое расхождение в яркостях различных вспышек данного подкласса.

Результаты (украинский) 2:

Особливу категорію наднових складає спалаху класу Ia. Це єдиний клас наднових зірок, який може відбуватися в еліптичних галактиках. Така особливість свідчить про те, що ці спалахи не є продуктом смерті надгігантів. Надгіганти не доживають до того моменту, як їх галактики «постаріють», тобто стануть еліптичними. Також всі спалахи цього класу мають практично однакову яскравість. Завдяки цьому наднові Ia типу є «стандартними свічками» Всесвіту.

Вони виникають по отличительно іншою схемою. Як зазначалося раніше, ці вибухи за своєю природою чимось схожі з новими вибухами. Одна зі схем їх виникнення припускає, що вони також зароджуються в тісному системі білого карлика і його зірки-компаньйона. Однак, на відміну від нових зірок, тут відбувається детонація іншого, більш катастрофічного типу.

У міру «пожирання» свого компаньйона, білий карлик збільшується в масі до тих пір, поки не досягне межі Чандрасекара. Ця межа, приблизно рівний 1,38 сонячної маси, є верхньої межі маси білого карлика, після якого він перетворюється на нейтронну зірку. Така подія супроводжується термоядерним вибухом з колосальним виділенням енергії, на багато порядків перевищують звичайний новий вибух. Практично незмінне значення межі Чандрасекара пояснює настільки мале розходження в яскравості різних спалахів даного підкласу.