Образ Дон-Жуана, сложившийся на гра

Образ Дон-Жуана, сложившийся на грани эпохи Возрождения, был порожден гуманистическим протестом против церковных догм о греховности всего земного. В этом плане Дон-Жуан выглядит вольнодумцем, героем, разрывающем путы средневековой аскетической морали.
Именно поэтому этот многогранный образ стал предметом бесчисленных толкований в разные эпохи в разных национальных литературах. В зависимости от времени и господствующих умонастроений и литературных течений образ Дон-Жуана преломлялся, обнаруживая различие между традиционным истолкованием образа и новой интерпретацией.
В поэме Байрона герой унаследовал от своих литературных прототипов, помимо слабо выраженных национальных и социальных признаков, лишь одно свойство — всепобеждающее обаяние внешности. Все остальное английский поэт отбросил и сделал это с полным основанием. Как-никак, а в XIX веке дворянину была уже не свойственна сметающая все преграды энергия его средневекового предка.
Байрон изображает своего современника, к тому же совсем заурядного. Делая вид, что он хорошо знаком с родителями Дон-Жуана, автор претендует даже на роль миротворца в раскалывающейся семье и при этом не забывает упомянуть, как невзначай пострадал от Дон-Жуана, когда «случайно среди бела дня» юноша «ведро помоев вылил» на него, будто бы явившегося, чтобы уладить конфликт.
Важно, что в меру порядочный, в меру угодливый, в меру храбрый, в меру расчетливый, в меру заинтересованный чем-то и кем-то, в меру безучастный ко всему Дон-Жуан — порождение времени будничного, безгероичного. Байрон наблюдает за действиями Дон-Жуана с насмешливым любопытством, для него Дон-Жуан — не носитель зла, но и не герой. Если в нем инстинкт самосохранения (осмотрительность) уравновешивается тем, что юноша смотрит в глаза опасности (готовность постоять за себя при любом соотношении сил), то все равно последнее слово остается за автором. А Байрон чаще всего и сочувствует Дон-Жуану, и одновременно иронизирует над ним. И очень важен этот последний штрих в картине обнаружения Дон-Жуана в спальне Юлии и стычки с Альфонсо. Едва унесший ноги герой вынужден был совершить бегство в чем мать родила. Раздетый, он достаточно смешон и беспомощен. Не будем забывать, что это лишь завершение цепи событий, начавшихся с неописанной сцены любви, нашедших продолжение в эпизоде прятания и последовавшего затем обнаружения. И в каждом эпизоде автор повертывает к нам Дон-Жуана одной из двух отмеченных сторон: либо на первом плане — достоинства, либо — слабые стороны.

Результаты (украинский) 2:

Образ Дон-Жуана, що склався на межі епохи Відродження, був породжений гуманістичним протестом проти церковних догм про гріховності всього земного. У цьому плані Дон-Жуан виглядає вільнодумцем, героєм, розриває пута середньовічної аскетичної моралі.
Саме тому цей багатогранний образ став предметом незліченних тлумачень в різні епохи в різних національних літературах. Залежно від часу і панівних умонастроїв і літературних течій образ Дон-Жуана переломлювався, виявляючи відмінність між традиційним тлумаченням образу і новою інтерпретацією.
В поемі Байрона герой успадкував від своїх літературних прототипів, крім слабо виражених національних і соціальних ознак, лише одна властивість - всеперемагаюче чарівність зовнішності. Все інше англійський поет відкинув і зробив це з повною підставою. Як-не-як, а в XIX столітті дворянину була вже не властива змітає всі перешкоди енергія його середньовічного предка.
Байрон зображує свого сучасника, до того ж зовсім пересічного. Вдаючи, що він добре знайомий з батьками Дон-Жуана, автор претендує навіть на роль миротворця в розколюється сім'ї і при цьому не забуває згадати, як ненароком постраждав від Дон-Жуана, коли «випадково серед білого дня» юнак «відро помиїв вилив» на нього, нібито з'явився, щоб залагодити конфлікт.
Важливо, що в міру порядна, в міру догідливий, в міру хоробрий, в міру розважливий, в міру зацікавлений чимось і кимось, в міру байдужий до всього Дон-Жуан - породження часу буденного, безгероічного. Байрон спостерігає за діями Дон-Жуана з глузливим цікавістю, для нього Дон-Жуан - не носієм зла, але і не герой. Якщо в ньому інстинкт самозбереження (обачність) врівноважується тим, що юнак дивиться в очі небезпеки (готовність постояти за себе при будь-якому співвідношенні сил), то все одно останнє слово залишається за автором. А Байрон найчастіше і співчуває Дон-Жуана, і одночасно іронізує над ним. І дуже важливий цей останній штрих в картині виявлення Дон-Жуана в спальні Юлії і сутички з Альфонсо. Ледь що забрав ноги герой змушений був здійснити втечу в чому мати народила. Роздягнений, він досить смішний і безпорадний. Не будемо забувати, що це лише завершення ланцюга подій, що почалися з неописаної сцени кохання, знайшли продовження в епізоді ховання і послідував потім виявлення. І в кожному епізоді автор повертивает до нас Дон-Жуана однієї з двох зазначених сторін: або на першому плані - гідності, або - слабкі сторони.