Воспоминания Февзи Якубовича Якубов

Воспоминания Февзи Якубовича Якубова
Я родился в 1937 году в деревне Курман-Аджи Черноморского района Крыма. По отцовской линии мой род имеет очень серьёзное религиозное начало. Мой дедушка был ученым-богословом. Он был настолько почитаем в обществе, что если собирался в соседнее село, вся мужская половина села делала омовение и готовилась вместе с ним молиться. Когда мне было 26 дней, моего дедушку расстреляли как работника культа. Я помню очень хорошо его квартиру. Меня мама туда пускала по большим праздникам, только после омовения и только для того, чтобы я там помолился. Я запомнил тогда еще, что одна стена его дома была полностью в книгах. Вы представьте себе - целая стена книг и это 40-е годы в селе!
А по маминой линии я отношусь к категории таких очень трудолюбивых людей. Моего дедушку как кулака выселяли в Сибирь.
Детская память очень цепкая, а самое главное - честная. Мне было 7 лет, когда выселяли. Я степняк, из степного Крыма. И та красота Крыма, которую я ощущал тогда, не вернулась ко мне в последующие времена. Возможно, было сильно детское восприятие. Вы представляете, вечернее село. Это воспоминание, которое меня никогда не покидает. Солнышко красное- красное садится и все отсвечивается в тени этой красоты. И в это время в село возвращается огромное стадо: коровы, овцы, козы, лошади и каждый издает свои звуки. И село заполняется вот этими огромными звуками! Заполняется вот этим скотским запахом и, честно говоря, я по сегодняшний день люблю этот скотский запах... Люди говорят, что их отталкивает, а для меня это из детства...Этот удивительный процесс повторялся каждый вечер и за короткое время все стадо находило свои дворы и все успокаивалось.
Вот в один из таких вечеров, когда весь скот уже разошелся, мама приготовила ужин и мы как всегда всей семьей собирались ужинать. Еще не сели за такой круглый татарский стол, я это хорошо помню, зашли трое военных и что-то стали говорить. Я русским языком не владел. И дома никто не владел русским языком. Хорошо, что была тетя Алем. Она окончила в Ялте медицинское училище, поэтому на русском языке она разговаривала.
Я понял тогда из речи военных только два слова - «Советский Союз». Тетя Алем перевела полностью: «От имени Советского Союза мы вас всех выселяем». Она постоянно задавала им вопросы: за что? почему? что брать? Приказали брать теплые вещи еду на дорогу - столько, сколько сможем унести. А сколько могли унести две женщины с детьми?! У мамы - нас двое. У тети Алеем - сынок 40 или 50 дней от роду ( точно не помню). Ее муж был на фронте. Мой отец - в трудармии. На сборы отвели 15 минут. Стали собирать, что под руки попало. Тетя просила оставить ее и маленького ребенка до возвращения мужа с фронта. В ответ: «У вас осталось 12 минут».

Результаты (украинский) 2:

Спогади Февзі Якубовича Якубова
Я народився в 1937 році в селі Курман-Аджи Чорноморського району Криму. По батьківській лінії мій рід має дуже серйозне релігійне начало. Мій дідусь був ученим-богословом. Він був настільки почитаємо в суспільстві, що якщо збирався в сусіднє село, вся чоловіча половина села робила обмивання і готувалася разом з ним молитися. Коли мені було 26 днів, мого дідуся розстріляли як працівника культу. Я пам'ятаю дуже добре його квартиру. Мене мама туди пускала по великих святах, тільки після обмивання і тільки для того, щоб я там помолився. Я запам'ятав тоді ще, що одна стіна його будинку була повністю в книгах. Ви уявіть собі - ціла стіна книг і це 40-ті роки в селі!
А по маминій лінії я належу до категорії таких дуже працьовитих людей. Мого дідуся як куркуля виселяли в Сибір.
Дитяча пам'ять дуже чіпка, а найголовніше - чесна. Мені було 7 років, коли виселяли. Я степовик, зі степового Криму. І та краса Криму, яку я відчував тоді, не повернулася до мене в наступні часи. Можливо, було сильно дитяче сприйняття. Ви уявляєте, вечірнє село. Це спогад, який мене ніколи не покидає. Сонечко Красне червоне сідає і все відсвічується в тіні цієї краси. І в цей час в село повертається величезне стадо: корови, вівці, кози, коні і кожен видає свої звуки. І село заповнюється ось цими величезними звуками! Заповнюється ось цим скотинячою запахом і, чесно кажучи, я по сьогоднішній день люблю цей скотський запах ... Люди кажуть, що їх відштовхує, а для мене це з дитинства ... Цей дивовижний процес повторювався щовечора і за короткий час все стадо знаходило свої двори і все заспокоювалося.
Ось в один з таких вечорів, коли весь худобу вже розійшовся, мама приготувала вечерю і ми як завжди всією родиною збиралися вечеряти. Ще не сіли за такий круглий татарський стіл, я це добре пам'ятаю, зайшли троє військових і щось почали говорити. Я російською мовою не володів. І вдома ніхто не володів російською мовою. Добре, що була тітка Алем. Вона закінчила в Ялті медичне училище, тому російською мовою вона розмовляла.
Я зрозумів тоді з промови військових тільки два слова - «Радянський Союз». Тітка Алем перевела повністю: «Від імені Радянського Союзу ми вас всіх виселяємо». Вона постійно задавала їм питання: за що? чому? що брати? Наказали брати теплі речі їду на дорогу - стільки, скільки зможемо понести. А скільки могли винести дві жінки з дітьми ?! У мами - нас двоє. У тітки Алеем - синок 40 або 50 днів від народження (точно не пам'ятаю). Її чоловік був на фронті. Мій батько - в трудармії. На збори відвели 15 хвилин. Стали збирати, що під руки попало. Тітка просила залишити її і маленьку дитину до повернення чоловіка з фронту. У відповідь: «У вас залишилося 12 хвилин».